Вересень 26, 2016

Як швидко плине час…

Наче, щойно приголомшила звістка про загибель Андрія Таранова, а вже 9 днів минуло… На жаль, ми створені таким чином, що лише після втрати, ми здатні оцінити саму сутність цієї події і реально зрозуміти, що саме ми втратили.

Я знаю, незамінних людей не існує. Але, одне питання – фаховий рівень, і зовсім інше – рівень довіри.
Довіри!!! Для мене особисто, Андрій був тією людиною, до якої я міг звернутись з будь-яким питанням, навіть самим інтимним. І я знав – витоку не буде, інформація буде прийнята до відома.

Саме Андрій зумів переконати мене в тому, що лише в геометрії найкоротший шлях – це пряма лінія. В реальному житті все набагато складніше: і сам шлях, і терміни, і кроки. Наша довіра досягла такого рівня, що доповідаючи певну інформацію, я, в останній час, навіть не бачив необхідності в подальшому контролі – я знав: все прийнято.

Лише невеличка частина суспільства є носієм певної категорії інформації. Інформації, яка, сама по собі, є небезпечною. Здебільшого, ми не ділимось нею навіть з родинами, бажаючи зайвий раз не піддавати ризику своїх близьких. І є лише одиниці людей, з якими можна ділитись будь якою інформацією і бути впевненим – рівень твоєї власної безпеки від цього не зменшився.

Коли ми почали спілкуватись, на всі мої емоційні промови Андрій казав:

– Жора! Просто повір мені.

І я повірив.

І в багатьох питаннях ми досягали реальних змін. Не так швидко, як кортіло мені, але – ми досягали кінцевої мети! На жаль, чимало питань залишилось без відповідей, чимало проблем залишилось невирішеними. Ми зробили чимало. Але, перед нами стоїть ще ціла армада викликів, на які ми миємо реагувати. Я дуже вірю в те, що ті ідеї, ті мрії, які реалізовував Андрій, не будуть втрачені!

RIP