Листопад 4, 2015

Враження про сьогоднішнє Сватово

Враження вже не таке гнітюче, як в перші дні.

Місто прибране. Як повідомив мер міста, вивезено біля 120 тон битого скла. Практично, всі вікна закриті плівкою. Іноді – вже замінені.

Одразу після приїзду ідемо вулицями. Головне для мене не спілкування зі штабом (це на вечір), а спілкування з громадянами. З людьми, яки опинились в скруті.

Підходимо до дитячого садочку. Працює бригада будівельників. Не відволікаємо, ідемо далі.

Ось три жіночки:

– Як ви? Що з вашим житлом?

– Та, нічого. Нормально все. Вибило трохи вікон та двері…

– І це “нормально”???

– Та нічого…

– А ви на облік для отримання допомоги вже встали? У вас були члени комісії?

– Так, були. Та, якось впораємось!.. Спасибі вам, що не кинули нас!

Ідемо далі. Приватне підприємтсво по виготовленню вишиванок!!! Болванка снаряду влучила в стіну, пробила її та залишилась в середині кімнати. Нас зустрічає господиня – тендітна жіночка, яка весь час посміхається:

– Як ви?

– Та, нічого! Могло бути й гірше! Головне – люди не постраждали, а дирку в стіні ми вже вчора залатали!

– А настрій взагалі який?

– Ну-у-у… Страшно було. Але, зараз вже відійшли. От, шкода вишиванок – лежали саме тут. Вже готове замовлення. Згоріли…
Ідемо далі. Будинок, в п”ятий поверх якого влучив снаряд. Працюють будівельники на даху. Просимо бригадира зійти до нас. Виявляється – волонтери! Просто приїхали допогти сватовчанам в біді!

– Тут ми кладку розберемо, плиту підіпремо (домкрат я вже у залізничників взяв). Потім відновимо кладку і все буде нормально.

– Я розумію, що питання важке, але… Скільки часу вам знадобиться?

– Ну-у-у, думаю, тижні за два впораємось.

Біля намету МНС зустрічаємо літню жінку:

– Петрівна, як справи?

– Ой… Та, все гаразд у мене! У людей гірше… А у мене – єрунда. Дякую вам, що не покинули нас. Бачимо – іде допомога!

Мер розповів, що ця літня жінка в першу ж ніч прийшла в намет МНС:

– Давайте хлопці, я буду людям тут кортоплю чистити!

Ідемо далі. Стайка літніх жінок:

– Доброго дня! Як ви? Як ваші оселі?

– У мене вікна повибивало всі. І двері…

– А, у мене – криша. Криша розбита, а ми ж на останньому поверсі! А як дощі підуть???

– А ми оно, бачите, самі той шифер прибили. Але, він пошкоджений. Його будуть міняти?

Раптом підходить молода тендітна чорнява дівчина. Вся тремтить, на очах сльози:

– Скажіть, такого більше не буде? У мене дитина ночами не спить…

Бачу, дівчина явно перебуває в шоці. Домовляємось про візит до психологів – потрібна допомога.
Підходить бабуся. Малесенька така…

– А, можна я за вас потримаюсь? Просто потримати вас можно? Дякую вам за все, що ви для нас робите!

Підходимо до групи чоловіків середкоього віку – місцеві підприємці.

– Мужики! У кого що постраждало?

– Та, то таке… Десь вітрини, десь стіна… Дах… Але, зараз головне – житло поновити!

Їде жінка на вєліку. Побачивши нас, під”їхала:

– Дякую за те що ви робите і не покинули нас в скруті! Дуже дякую! Але, знаєте, що вам ще треба? Треба постійно інформувати людей! Бо, ви ж розумієте, як почали надходити ті дурні СМСки про “негайну евакуацію” – люди перелякались… А загалом – переживемо!

Підприємці об”єднуються, допомогаючи містянам хто чим може.

Ідемо в штаб. Тут робота кипить: звітність, бази даних постраждалих, переговори з будівельниками/постачальниками. Не обходиться без суперечок. Іноді виникають досить непрості ситуації: родина 8 років мешкала в приватному будинку, який належить батькові чоловіка. Батько – любитель “зеленого змія”. За всі ці роки й ока не казав. А зараз прийшов з документами:

– Я є власником, тому компенсація – мені!

А невістка ридає:

– Як же ж йому, коли він все прогуляє? А ми і житло і все майно втратили!
Провели коротеньку нараду з керівниками. Всім треба підготуватись до того, що такі непорозуміння будуть ще й надалі. Треба розмовляти з людьми, пояснювати, шукати вихід.

Вертаючись назад, спіймав себе на думці: який чудовий у нас народ!!! І, як же ж можна таких чудових позитивних людей покиниту в біді?!! Людей, які самотужки відігнали банду Мозгового. Людей, які пережили таке лихо, а на більшості обличь – усмішки! Ну, хіба можна їх зрадити??? Вони ж вірять нам! Вірять мені!..

p.s. Без зайвої реклами, без розголосу на партійного PR надають допомгогу і області, і приватні особи, і компанії. Донеччина, Львівщина, Дніпропетровщина, Харківщина… Зараз всіх і не згадаю – не до того зараз. Підприємці великі і малі. Допомагають хто чим може: хто коштами, хто матеріалами, хто руками. Лише тільки одна персона вирішила і на цьому зробити собі PR. Тьфу… Ось і зараз, двінок з Києва:
– Жора! Ми привезли гуманітарку для літніх людей. Куди саме її доставити?

p.s. А, ось і черговий шедевр однієї істоти, яку іноді називають “експертом” (в чому саме???). Істота висуває версію, що, може це “Тука все організував, аби відволікти увагу суспільства від своїх “ста днів губернаторства”. Що тут сказати “експерту”? Раджу мерзоті перечитати Крилова:

“Ай, Моська! знать она сильна,

Что лает на Слона!”