Вересень 12, 2016

В суботу був присутнім на весіллі

Оженився один з бійців “Правого сектору”. Чудове свято! Чудовий настрій! Мав дві показові (як на мене) бесіди.

Перша – з колишнім спецпризначенцем, який пройшов Карабах, який допомагав і допомагає боронити нашу Державу й зараз. Він з болем розповів мені таке:

– Після отримання дипломів з англійської мови, цей чоловік організував поїздку групи з 9 чоловік до Сполучених Штатів. Повернулись назад лише… одна, його дочка. Решта залишились на чужині шукати кращої долі. Без згоди батьків, перебуваючи на нелегальному становищі… Зараз батьки дорікають цьому чоловікові, мовляв це він винен в тому, що родини втратили дітей.

Друга розмова – з Головним лікарем Броварської лікарні, якого я бачив по ТВ після трагедії зі збитими велосипедистами. Хірург “від Бога”, Заслужений лікар України. Ще з часів Майдану колектив лікарні рятував майданівців, переховуючи їх від переслідувань з боку МВС. Зараз в цій лікарні рятують наших захисників. Я бачив фотографії наших хлопців “до” і “після”. Важко повірити в таке! Дай вам Боже здоров’я, пане Валентине!!! Але, два зауваження цієї поважної людини мене збентежили.

Перше стосується надання статусу інваліда. Згідно нормативів, людина, яка отримала статус інваліда 2-ї групи, мусить кожного року проходити МСЕК, підтверджуючи наявність своєї хвороби. І, якщо я все зрозумів вірно, це стосується і тих хлопців, які… втратили кінцівки, наприклад. Про такі нісенітниці я ще чув в своєму дитинстві від сусіда-інваліда, який на війні втратив ногу. Але, це було 45 років тому! Невже і зараз людині, яка, захищаючи нас з вами, втратила кінцівку, треба щорічно доводити що в неї не виросла нова рука чи нога???

Друге питання стосується безпосередньо самої лікарні. Бачачи чудові результати роботи лікарів, рівень їхньої самопожертви та самовіддачі, деякі народні депутати з радістю відвідували цей заклад, привозячи різну допомогу і (звісна річ), не забуваючи при цьому, про телебачення. Якось сталось так, що у обранців з’явились свої “підшефні” підрозділи чи “свої” бійці. Нічого поганого в цьому нема. Але, замість того, щоб поширювати досвід цієї лікарні, збільшувати кількість таких лікувальних закладів, нардепи почали тиснути на лікарів, аби ті приймали на лікування саме “підшефних” бійців. Виходячи з дуже скромних можливостей лікарні, лікарям доводиться відмовляти, дотримуючись загальної черги. Навколо цього виникає певне протистояння.